top of page

Це повинні прочитати всі: як зустрічати захисників з війни

Уже сьогодні чимало українських воїнів повернулися з фронту через поранення. Після війни усі захисники держави приїдуть до своїх рідних міст та цивільного життя. А суспільству потрібно вже готуватися до їх повернення.


Існує чимало міфів та неправильних уявлень про те, як спілкуватися із захисниками й захисницями. Ми хочемо проаналізувати думки експертів та створити матеріал-інструкцію про те, як зустріти людину з війни коректно, щиро та без образ. Сподіваємося, наш матеріал допоможе краще зрозуміти військовослужбовців та спілкуватися екологічно.

Суспільство може виявитися не готовим до зустрічі захисників та захисниць з війни / Фото Žilvinas Ka on Unsplash


Зважайте на рефлекси


Міністерство оборони України наголошує на важливому факті: якщо людина тривалий час перебувала у зоні бойових дій (наприклад, місяць та більше), у неї формуються умовні рефлекси – автоматичні дії, що дозволяють вижити у разі різних видів небезпеки.


Після повернення з війни ці рефлекси можуть залишатися з людиною протягом тривалого часу. Родині військового, друзям, загалом усьому соціуму, куди повертаються захисники, потрібно на це зважати.

До цього потрібно поставитися дуже серйозно. Адже людині з рефлексами війни потрібно пристосовуватися до мирного життя, а це багато в чому залежить від оточення.

До таких рефлексів можуть належати:

  1. Відсутність емоцій – на фронті у складній ситуації людині доводиться пригнічувати усі свої емоції й напружувати органи чуття, щоб вижити.

  2. Зупинка в хаосі – коли людина завмирає в незрозумілій, лячній ситуації. На війні це також є важливим для виживання.

  3. Миттєва реакція на небезпеку. На фронті це рятує життя, однак у цивільному житті мозок може сприйняти за небезпеку будь-який лячний фактор і людина починає діяти негайно.

  4. Продумування своїх кроків та дій заздалегідь.

  5. Недовіра ні до кого й ні до чого, окрім бойових побратимів. Важливо зрозуміти цей момент. Побратими могли не раз рятувати життя військового, йти за ним "у вогонь та воду". Таких відносин захисники ніколи не мали ні з дружиною, ні з батьками, ні з друзями. Відповідно, після повернення до цивільного життя військовослужбовцям психологічно важко довіритись навіть близьким, важко звикнути, що їх ніхто "не прикриває".

У Міноборони наголошують: Тепер Вам треба вчитися жити з ТИМ, ХТО ПОВЕРНУВСЯ З ВІЙНИ, а не перебувати в ілюзії, що Ви продовжуєте жити з ТИМ, КОГО ВИ ПРОВОДЖАЛИ НА ВІЙНУ.

Зважаючи на вищеназвані обставини, рідні та близькі можуть припускатися помилок у спілкуванні:

  • Змушувати військового розповідати, що він чи вона переживали (згадайте про рефлекс "жодних емоцій"). Почуття та емоції здаються людині смертельно небезпечними й вона не відкривається, а навпаки, відштовхує рідних, часто грубо.

  • Коли рідні починають тиснути, спрацьовує другий рефлекс – людина може завмерти, закритися ще більше.

  • Коли вимагають довіритися – спрацьовує правило "нікому не довіряти".

  • Коли рідні (або навіть психотерапевт) продовжує тиснути далі, у військових може навіть спрацювати третій рефлекс – миттєва реакція на небезпеку. Людина, ймовірно, не збирається завдавати нікому фізичної шкоди, але це виходить з-під її контролю – така реакція тіла на небезпеку.

Як спілкуватися


Якщо людина не йде на контакт із вами, але водночас відчутно, що їй потрібно виговоритися – можете запитати її, чи траплялися під час служби веселі випадки, жарти. Про таке легше розповісти і така розмова сприятиме встановленню довіри між вами та захисником або захисницею. Така розмова може бути не одна – часто після розповіді про курйози людина може торкнутися і серйозніших речей.


Пробуйте розпочинати розмову з хороших або нейтральних речей, давайте захиснику змогу бути лідером у цій розмові – і тоді людина сама вирішить, коли можна відкритися більше.


Пам'ятайте, що військовим важче вести відверті розмови, ніж вам. Однак будьте завжди готові до такої серйозної розмови: намагайтеся вислухати, зрозуміти, прийняти.


Важливо:

  • Поважайте право людини на мовчання, не розпитуйте наполегливо про травмуючі події.

  • Не ставте недоречних питань, наприклад, про те, чи захисник когось вбивав тощо.

  • Не вживайте мовних кліше: "Війна – це пекло", "Залиш усе в минулому" тощо. Натомість краще розповісти про свої почуття щиро.

  • Будьте хорошими слухачами, коли людина хоче розкритися вам.

  • Не кажіть фраз на кшталт "Я тебе розумію". Це знищує довіру, адже, на думку військових, той, хто не був на війні, НІКОЛИ не зможе цього зрозуміти.

  • Будьте уважними до людини. Відстежуйте її стан – можливо, людині хочеться говорити, але вона не наважується або не може почати. Ставте прості, нейтральні запитання (про можливі варіанти такої розмови ми писали вище).

Перехідний період


Фахівці ресурсу "Життя після АТО" зазначають, що багато військовослужбовців переживають певний перехідний період, коли повертаються додому. Буває так, що довгоочікувана зустріч з рідними та дім зовсім не радують людину, вона ніби не знаходить собі місця.


Що ускладнює повернення додому:

  • звичка та вміння постійно бути у напрузі та очікувати на небезпеку,

  • суперечність між очікуваннями, мріями про дім та тим, що людина бачить після повернення – надії людини ніби не виправдовуються й це призводить до розчарування,

  • неможливість знайти спільну мову з близькими, розповісти їм про те, що пережила людина і що вона при цьому відчувала,

  • військовослужбовці можуть складно переживати можливі зміни в складі родини, нові звички тощо, що могли з'явитися під час тривалої відсутності.

Важливо! Усе можна подолати та пережити, однак для цього потрібен час, розуміння близьких і, за потреби, допомога фахівців.

Ресурс "Життя після АТО" дає такі поради для простішого повернення людини з війни:

  1. Військовим радять чесно висловити свої очікування від рідних та дому ще до повернення. Родині також потрібно розповісти про всі зміни, що трапилися за період відсутності захисника або захисниці: як змінились домашні обов'язки, як тепер живуть діти, які подорослішали тощо. Це допоможе уникнути ілюзій про те, що можна повернути "усе як було".

  2. Не забувайте, що усі люди змінюються з часом. Військовослужбовець міняється під час перебування на фронті, ви, проживаючи цей період вдома, також змінюєтеся. Дайте один одному час звикнути до цих змін. Також корисно чесно обговорити зміни, як ви їх відчуваєте.

  3. Важливо розуміти, що конфлікти та суперечки можуть виникати тому, що військовослужбовець хвилюється про вас та вашу безпеку.

  4. Часто війна стає каталізатором і люди починають висловлювати один одному те, що замовчували в мирний час. До цього потрібно бути готовими.

  5. Корисно обговорити, які позитивні зміни могли відбутися із вашою родиною за цей період: наприклад, ви стали самостійнішими, вмієте подбати про себе та швидше реагуєте на небезпеку тощо.

Як спілкуватися з військовими


Соціальний та військовий психолог Олег Покальчук відповідає коротко: "Як з нормальними людьми". Фахівець радить уникати протиставлення "цивільний – військовий", натомість потрібно усвідомити, що ви перебуваєте на одному рівні спілкування. Однак демонструвати це не варто.


Кілька важливих правил:

  • Не давайте непроханих порад та не "лікуйте" людину, якщо вона сама про це не просить! Ліпше запитайте, чи можете чимось допомогти, але не втручайтеся в особистий простір.

  • Розмовляйте спокійно, перед розмовою впорядкуйте свої думки та емоції. "Якщо вас в якийсь момент "клинить" – візьміть паузу", – зазначає Олег Покальчук.

Що НЕ потрібно робити

  1. Не розпитуйте людей, як вони себе почувають. Залиште це лікарям. Військові можуть розцінити такі питання, як дилетантські та навряд чи знайдуть слова, щоб передати вам те, що вони пережили.

  2. Не сприймайте військовослужбовця як людину, яка несе загрозу. Це абсолютно неприйнятно.

  3. Не нав'язуйте фізичних контактів – поважайте особистий простір людини та не хапайте її за руку, не стукайте по плечу тощо. Це елементарна чемність – про неї не варто забувати. Якщо вам здається, що фізичний контакт може зарадити людині – запитайте дозволу. Звісно, з близькими людьми можливі виключення.

  4. Не будьте звуковим подразником. Це теж питання ввічливості. Не кричіть, не розмовляйте гучно, не вмикайте звуки телефону на повну в присутності військового. Гучні звуки сприймаються як потенційна небезпека, тому будьте чемними та обережними.

Важливо! Існує хибна думка, що усі військові, що повернулися з фронту, мають ПТСР. Це неправда! Ми підготували низку важливих порад про те, як спілкуватися із людьми, які мають посттравматичний розлад
392 перегляди

Comments


bottom of page